Листи...і мова йдеться не про ті короткі надшвидкі електронні повідомлення, а про живі листи! Коли ти востаннє отримував лист? А надсилав? отже ти позбавив стількох людей можливості отримати частинку себе... Це ті листи, які можна прочитати, а точніше перечитувати сотнями тисяч разів, це ті листи, що завжди близько серця. Звісно, в наші дні новітніх технологій простіше відправити смс повідомлення, чи зазвонити почувши в слухавці "привіт", але жодна з цих комунікацій не дасть тобі отого очікування, радості, тієї любові та тепла, які відчуваєш тримаючи в руках конверт з твоїм іменем на звороті....( З розповіді солдата, перебуваючи на строковій службі далеко від родини - "я читав той лист у столовій коли інші обідали, я читав його на польових навчання таємно забігши до палатки, я читав його перед сном... я читав його так часто, що вже знав напам'ять").
Листи, - то не просто слова на папері, то думки, переживання, то наші почуття. Роздумувати на дану тематику я можу ще дуже довго,
... Читати дальше »
Мы говорим:"Спасибо тебе за то, что ты есть", когда не можем сказать:"Я люблю тебя". Мы говорим:"Мне незачем больше жить", когда хотим, чтобы нас разубедили в этом. Мы говорим:"Здесь холодно", когда нам необходимо чьё-нибудь прикосновение. Мы говорим:"Мне от тебя больше ничего не надо", когда мы не можем получить то, что хотим. Мы говорим:"Я никому не нужна", когда мы в действительности не нужны одному-единственному человеку. Мы говорим:"Я справлюсь", когда стесняемся попросить о помощи. Мы говорим:"Это не главное", когда знаем, что у нас нет иного выбора, как примириться. Мы говорим:"Я доверяю тебе", когда боимся, что мы стали игрушкой. Мы говорим:"Навсегда", когда нам не хочется смотреть на часы. Мы говорим:"Я была рядом", когда не можем найти себе оправдание
Мабуть, кожному відоме відчуття, коли здається, що Минуле повертається....Чи то наближається! Щось таке уже було, колись, раніше. І твої рухи, вчинки, думки, - то проста копія того ж Минулого!!! Коли ти щось робиш несвідомо, але ж робиш.
Минуле повертається... А можливо, нікуди і не йде? Можливо воно зовсім поряд, та ми надто заклопотані і ліниві щоб подумати про це. Легше зіслатися на банальні проблеми, які начебто потребують нагального вирішення. Сьогодні одні, а завтра інші. І в цьому вирі ми говоримо: "Та то - минуле!"
Але ж "сьогодні" - там, де закінчується "вчора" і починається "завтра"....
Люди перестали вірити у Різдво, а разом з ним і в чудеса! Певно, лише діти чекають на це свято з радістю, цікавістю. В очікуванні дива, вони випромінюють все світле і прекрасне. Лише вони здатні вірно чекати, вірити і створювати свою казку, яку дорослі називають словом "Життя"!
Починати - це завжди важко!
Але початок можна вважати вдалим лише тоді, коли робота, яку ти починаєш комусь потрібна.
Тож я хочу вірити в те, що мій початок буде не даремним, і матиме своє логічне завершення!
