Про щось тихо, раненько
Шепотіло серденько.
Небо, наче, все знало
Усі болі мої
Як душа голосила,
Хмари небо покрили
Коли плакали очі, -
Проливали дощі.
А раніше раділи,
То і сонечко гріло
Перехожі байдуже
Метушились в юрбі
Нині всім є до тебе
Якесь певне діло,
Та поради навряд чи
Потрібні тобі….
І земля опустіла,
Коли сенсу не стало,
Коли зникли надії,
І мрії ясні
Обіймав вітерець,
А вуста цілували
Краплі-сльози дощу
На обличчі моїм.


І зібравши всі сили
В покої нічнім
Я боюся, що вранці
В небі з’явиться грім.