| Субота, 18.04.2026, 07:34 Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Головна | Мій профіль | Вихід | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Персональний сайт Катерини Іщук | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Меню
| Ні, ти не власність! Це не гра, не забаганка… Я так хотіла вірити у те, Що прокидатимуся з думкою що ранку Про щось нестримно рідне і святе. В житті людськім так часто, найрідніші Удари болю легко нанесуть. Хай навіть наміри їх будуть найсвітліші, Усе ж забудуть, переступлять і пройдуть. Є необхідність за усе в житті платити, Та лише плата в кожного своя. Навчилась грати я в житті, і грою жити! Невже у цім провина є моя? У словнику красивих слів багато: Потрібних я не в силі віднайти. Не краще просто: « Мій ти » написати, І в тій банальності величність віднайти? | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |