| Неділя, 19.04.2026, 08:45 Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Головна | Мій профіль | Вихід | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Персональний сайт Катерини Іщук | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Меню
| Сказати ні, піти й забути… Не повертаючись назад, Аби востаннє, як уперше, зазирнути В ту глибину очей, в яких ти помирав. Ти в них тонув не звучи допомоги, І сенсу не вбачаючи в житті. Перехрестились різні дві дороги, Змінили напрям руху течії. Зробити так, піти, не озирнутись… Насправді, чи подати лише вид? В час роздумів спинитись, схаменутись, Не розуміючи навіщо відпустив. Ти сам ішов, чи йти тебе просили, Хай навіть так, та суть уже не в тім. Тобі у слід, також, не повернулись, - Хоча в душі ти так цього хотів. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |