Ледь перевівши подих, зводжу очі, І у небес благаю чистоти: Думок, бажань і помислів пророчих, Хоча б краплинку серця теплоти. Не хочу з цим миритись, і не буду! Хай нанівець всі сили я зведу, - Все, що було ніколи не забуду Все, що ще буде з гордістю знесу. Чому у світі підлість і зрадливість Свої диктує правила прості? Де кожен другий користю жонглює, І на привіт говорить відчепись. Чому відлуння скільки заплатити Звучить від слів спасибі і люблю? Чому не можемо ми в світі іншім жити Хто розгадає істину просту? У тому й сенс, пізнати й зрозуміти, Самих себе і світ навколо нас. Щоб жити там, де музика відлуння: А це за що? Та, звісно просто так…