Дивлюсь на тебе, - слів нема
Стою, немов, закам’яніла
Схилилась, вічно молода,
Неначе в клітці птаха біла.
Десь чути в небі передзвін,
І ноти серця, що ще в силі
Де дівся той? Сховався він,
Та ти давно йому простила
Бо ж як інакше? Це життя!
Він розтоптав, а ти просила
Йому найкращого буття,
Як мати любляча для сина.
Але на кожну боротьбу, -
Настане виправдань хвилина
Стерпіла ти і біль й ганьбу
В тобі уже найбільша сила!
І ти уже, мов джерело,
З яких черпа могутність, віру
Все, що було, усе пройшло
Та ти лишилась незрадлива.