У мить прощання: він просив
Простити й зрозуміти,
В любові клявся, і молив
Діждатися зуміти.
Вона з сльозами на очах
Дивилась вслід й мовчала,
Троянду білу в колючках
До серця ніжно пригортала.
Минав і день, і місяць, й рік
Троянд пелюстки опадали
П’ять раз осипавсь вишень цвіт, -
Чекати більше сил не стало.
Й роки чекання, все життя
Немов листок перегорнула
Красива, ніжна, молода
Весільну сукню одягнула
І наречена мов зоря
Весільний, ніжний поцілунок
Та під фатою сліз ріка, -
Троянди білі в подарунок!
Він повернувся, він прийшов,
В життя ввірвався гнучко.
Вона хотіла бігти з ним, -
Та на руці уже обручка…
Згорить на попіл білий лист,
І роки юності спливають.
Та квіти житимуть завжди
Троянди білі не вмирають.
Так ось можливо парадокс,
Чи може покарання?
Камінний хрест стоїть вгорі
Як згадка про кохання