Ти говорив мені Прости, Прощай!
Та лиш одне, одне не міг збагнути, -
Що опинивсь в полоні моїх чар
І без очей моїх не міг заснути.
Ти потопав у погляді моїм,
Вустами прагнув вуст моїх сягнути.
Що ночі шепотів моє ім’я
Та лиш одне, одне не міг збагнути
І наші серця бились в унісон,
Зв’язала доля нас вузлом розлуки
Та був то лиш прекрасний ніжний сон,
Що не дозволив жодну мить забути.
Нехай говорять люди, що такий
Гранітний камінь вже не повернути
Для мене й досі тут ти, ти – живий,
А що тебе нема не хочу й чути!
Але не чути голосу твого…
І подиху твого вже не відчути!
Биття відоме серця одного, -
Але тепер не можу я збагнути….
                          ( Тому, хто завжди живий у серці)